Книжкові вітання від профспілкової бібліотеки

У профспілковій бібліотеці
У профспілковій бібліотеці АТ “ДНІПРОАЗОТ” до Різдвяних свят відкрилася книжкова виставка. Експозиція включає добірку художніх видань на всі смаки: яскраві дитячі книжки “Від Миколая до Різдва”. “Різдвяні торжества”; збірку “Звичаї нашого народу”, а також багаточисельні журнали для господинь про святкові зимові страви, звичаї різдвяних свят, обрядові гадання. Окрема частина виставки — добірка про наші національні витоки, що включає, зокрема книгу Павла Чубинського “Звичаї нашого народу”.

Павло Платонович Чубинський — автор слів Гімну України, народився 27 січня 1839 року. За радянських часів ім’я Павла Чубинського було стопудово забутим. Навіть залізничну платформу «Чубинський», що під Борисполем на Київщині, не перейменовували. Її 1913-го збудував син Чубинського, Павло Павлович. Його тут усі знали, він приходив на платформу й зупиняв київський поїзд помахом картуза. За кілометр звідти був хутір Чубинський, ще за 7 км — Бориспіль. Козацький рід Чубинських звідти й походив. Але в XVI ст. вони опинилися на Волині, служили Речі Посполитій, стали уніатами. Дід Павла Чубинського служив у російській армії, перейшов у православ’я й купив землю в Борисполі. Це було ніби повернення на землю предків.  Учився в Переяславському повітовому училищі, Другій київській чоловічій гімназії. Затим закінчив університет у Петербурзі. Там зійшовся із Тарасом Шевченко, захоплювався ним, писав вірші «під Кобзаря» й у чомусь повторив долю поета: удруге його вислали з України через донос Юзефовича — того самого, який колись здав жандармам Шевченка й кириломефодіївців. Після закінчення університету Чубинський повернувся в Україну. Як правник, вважав за обов’язок допомагати селянам, які тоді звільнились од кріпацтва й мали багато клопоту з власністю на землю. Дивився на справу як юрист і як поет. Одна з його тодішніх робіт називалася «О значении сказок, пословиц и песен для криминалиста».  Дружив із молодими українофілами — Миколою Лисенком, Михайлом Драгомановим. Хтось доніс, що компанія збирається таємно на хуторі Чубинському. Там є каланча, на ній нібито вивішують сигнальний прапор, який видно за 25 верст аж у Києві. Це було дурницею, але доноси наробили переполоху. Чубинського арештували й вислали в Архангельську губернію. Він вимагав слідства, адже звинувачення були смішні: відвідував могилу Шевченка, там «пил водку с простолюдинами и распевал возмутительные малороссийские песни». Слідства так і не було. Утім, у батька питали, чи не бачив він у сина заборонених книг. Той відповів: «По моей более чем 60-летней старости и изувечью лишенный левой ноги и слабости зрения никаких книг вовсе не читаю». Імператорське Російське географічне товариство влаштувало експедицію для вивчення України. Очолив її Чубинський. За три роки зібрав стільки матеріалу, що навіть тепер семитомник «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край» залишається взірцевим. За цю роботу отримав кілька нагород, зокрема, золоту медаль на Географічному конгресі в Парижі.  Є версія, що пісню «Ще не вмерла Україна» запозичено з мазурки «Єще Польска нє зґінела», згодом польського гімну. Чубинський нібито чув цю пісню на Півночі від польських засланців. Насправді свій текст він написав до того, 1862 року, в Києві на Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував (тепер на тім місці дім номер 106). Якось там співали пісню сербських повстанців, де були слова «Серце біє і кров ліє за нашу свободу». На боці сербів за незалежність від Османської імперії воювали двоє братів Чубинського. Він майже за півгодини написав свій текст. Спершу пісню співали на сербський мотив, потім на музику Лисенка. 1863 року текст потрапив у Галичину, де Михайло Вербицький написав музику, відому тепер. Пісню довго вважали народною. Цей текст навіть опинився у збірці кубанських козацьких пісень, виданих 1966 року — коли в Україні за «петлюрівський гімн» можна було поплатитися таборами або психушкою. Дослідник Дмитро Чередниченко подає 20 варіантів тексту й підкреслює, що перший рядок у Чубинського звучав так: «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Окрім корисного і цікавого змісту, бібліотечна виставка має дбайливе чудове оформлення. Величезна подяка за книжковий подарунок — профкому підприємства та директору профспілкової бібліотеки О.Є. Зарицькій.

Від імені читачів профспілкової бібліотеки АТ “ДНІПРОАЗОТ” В.Білова, ветеран педагогічної праці

Запись опубликована в рубрике Наша газета, Профком. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


− один = 3

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>