Олександр Пономарьов: віддаю серце – всім вам

Интервью
– Яку програму ви представите сьогодні на концерті для жінок “ДНІПРОАЗОТу”?
– Буду готувати вас до весни. Програма святкова, називається – “Серце – тобі”, а значить – всім вам, це мій весняний тур, в рамках якого я і приїхав сюди.
– Щось нове є?
– Ага.
– Чи з’являється зараз щось цікаве на українській естраді?
– Цікавого поки що не бачу, зараз – час маленьких композиторів, невеличких музикантів і поетів. Колись вже була така хвиля, – тоді з’явився “Ласковый май” і це було після “Наутилуса” та Цоя. Просто різко впав рівень естради. Але “Ласковый май” мав свого слухача, і зараз настав такий самий час, коли не треба бути гарним музикантом. Не скажу, що мені подобається все це, але я розумію, що воно має право на існування і значить, людям потрібна така музика.
– Тобто, ви вважаєте таку ситуацію наразі цілком природною?
– Так. Мабуть, колись вона виправиться, на смак і колір всі ми різні.
– Чи є якась небезпека для розвитку української культури, нашої самовизначеності?
– Зниження смаку. Тут не можна грішити на телевізор або радіо, найбільший вплив належить комерційним організаціям, що дають ту музику, яку потребує слухач. Я інколи починаю розуміти радянські часи з їх “худсовєтами”, прийманням чи не прийманням пісень. Смак музичний треба виховувати: якщо у людини низький смак, вона і в житті буде такою, я закінчив консерваторію, для мене оперні арії – належний рівень. Це речі, що мені подобаються, але я розумію: це не може подобатись усім. Щиро переживаю, коли чую: “мєжду намі таєт льод”, три ноти та два потужних барабана, що розривають вуха. Все це не сприяє розвитку музичної культури, а веде до суцільної деградації. Але це – загальні слова. Я двадцять сім років виступаю на сцені. Розумію різні часи та різні смаки.
– А вам не здається, що це – світова тенденція, а не лише проблема України?
– Так, це світова тенденція! До того ж, зараз все люблять розкладати на деталі, а я взагалі вважаю, що творчість розкладати математично абсолютно не правильно. Ви маєте розуміти, чи подобається вам пісня, чи ні, чи заплатите ви гроші за квиток на концерт, чи нікуди не підете. Я от зараз написав пісню “Щастя на землі”, вже є відеокліп, і почали мене деякі дописувачі “розкладати”: “гармонія, подібна до пісень 90-х років”…, “слухайте, це пісня – настрій, пісня – почуття”. Думаю, мало хто сумнівається в цій країні у моєму розумінні гармонії, мелодії і вокальних здібностях, які Боженька мені дав. Вам або подобається, або ні. При цьому, я не зупиняюсь, боженька дає сили і сьогодні писати нові пісні, які я вважаю потужними. Можливо, не всі хочуть слухати серйозне, бо у кожного – свої проблеми, не все так добре, як хотілося б, немає часу сісти і подумати, що для душі взяти в музиці.
– Як змінюється ваш глядач?
– Саме мій? З онуками почали приходити! Я сміюся, але це так. Нещодавно реанімував пісню “Серденько”, бо дуже просили. Я вже не хотів її співати, бо з неї виріс, цей одяг не мій зараз. Але реанімував пісню і бачу, що на концертах половина зали її знає, а половина – ні. Що ж, покоління змінюються.
– Чи є у вас нові проекти?
– Є. Зараз в Ю-тюбі гримить проект “Пономарьов Лайф – студіо”. У мене Ю-тюб був мертвим. Я взагалі на нього не ставив, поки рік тому не подивився сторінки, на яких мої пісні збирали по 15-20 млн. переглядів, а у мене 3 тисячі підписників. Після розмови з сином я зрозумів, що цьому треба приділити увагу. Потім Саня (син) мені й каже: “Тату, ставай блогером. – Що ти хочеш, щоб я показував, як поїв, або що роблю в гримерці? Але я можу писати і співати пісні, маю студію звукозапису – одну з найкращих в країні. Можу записувати пісні, які співаю на концертах, а в цифровому вигляді їх немає. Я придумав цей проект “Пономарьов Лайф -студіо”, в якому співаю пісні Івасюка, Мозгового. Щоб ускладити собі завдання, придумав: запис має здійснюватися з одного дубля, під рояль, у чорно-білому зображенні, щоб нічим не відволікати глядача. Запис знімає п’ять камер, є обличчя, все – наживо, з одного дубля. Почав такі записи наприкінці минулого року, а потім подумав, чого б не робити колаборації: тобто я співаю пісню артиста у своєму баченні, а той артист співає мою пісню. Мій друг Олег Вінник заспівав таким чином мою пісню “Люблю тільки тебе”, а я – його “Вовчицю”. На Різдво ми з Олегом разом заспівали колядку, і набрав цей запис понад мільйона переглядів. Хочу наголосити своїм шанувальникам, що мій телевізор тепер – це мій Ю-тюб. Якщо чесно, то я інколи ламаю свою внутрішню сутність, коли мене ставлять в рамки: телевізору потрібно таке і тільки таке. Я розумію, що коли роблю під радіо або телевізор аранжирування, то починаю не впізнавати своїх творів, і я цього не хочу. А хочу створити майданчик, в якому мої шанувальники зможуть побачити новинки, колаборації – попереду їх багато. Перший досвід колабоації показав цікаву картину: шанувальники Олега Вінника – вони такі гарячі жінки – написали: “Пономарьов виконав пісню Олега непогано, в цілому – браво” (ну не можуть вони мене хвалити!). А одна з моїх шанувальниць сказала: ніколи не думала, що у пісні “Вовчиця” такий глибокий текст. Для цього цей проект і потрібен – кожен має своє бачення і зможе все знайти на свій смак.
Всіх жінок “ДНІПРОАЗОТу” вітаю зі святом! Нехай вам щастить, нехай в житті будуть радощі і щасливі моменти!

Запись опубликована в рубрике Дворец культуры, Наша газета, Профком. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


три + = 5

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>