Подарки детям и Последний звонок — на дистанции сердца

Социальная ответственность перед детством
По старой доброй традиции, которую никакой карантин не сможет отменить, к Международному дню защиты детей — 1 июня, от имени коллектива АО «ДНЕПРАЗОТ» руководство предприятия, наши депутаты городского совета передали в детские учреждения традиционные подарки.
В Днепропетровской области еще действуют жесткие ограничения карантина, но дети льготных категорий получили подарки от «ДНЕПРАЗОТа». Они уже доставлены в подшефные интернатные учреждения города. «Спасибо нашим самым надежным и заботливым партнерам — «ДНЕПРАЗОТу», сказала директор Территориального центра социального обслуживания населения с отделениями для детей-инвалидов Южного района А.В.Берковская. — Дети во время карантина находятся дома, но ваши подарки будут им доставлены».
Сладкие наборы переданы воспитанникам специализированной школы «Гармония» (директор А.В.Винник), в специализированный детский сад №12 «Солнышко». — Наш детсад только сегодня — 1 июня открылся после карантина, пока мы приняли 40 ребятишек — по 10 в каждой группе, ждем с нетерпением, когда вернутся все дети, — сказала директор детсада для детей с особыми потребностями Н.Г.Кравченко. — Мы всегда рады гостям и подаркам, ребята наши в восторге от первого дня в садике и от сладостей, переданных самыми добрыми друзьями от «ДНЕПРАЗОТа» , спасибо вам за внимание и заботу!
Подарки «ДНЕПРАЗОТа» с удовольствием приняли в специализированном Доме ребенка. Главный врач этого учреждения И.М.Штанцель тепло поблагодарила руководство и коллектив нашего предприятия. — К сожалению, карантинные условия сохранились для Дома ребенка — дети ограничены в общении с внешним миром. Но сегодня 1 июня в День защиты детей мы защищаем их от вируса, других инфекционных заболеваний, и большое спасибо нашим друзьям — коллективу вашего предприятия за постоянную заботу о детях. Пусть у нас сегодня нет концерта, песен и танцев — это впервые за десятки лет, но зато дети порадуются подаркам.
Огромную благодарность за тепло и заботу, которую «ДНЕПРАЗОТ» проявляет к воспитанникам Центра социально-психологической реабилитации детей (приют), выразила директор Центра Ю.П.Подзерко. — Мы и в карантин стараемся организовать содержательный досуг нашим ребятам: организовываем внутренние праздники и конкурсы, а сегодня — в День защиты детей, хочу особо поблагодарить «ДНЕПРАЗОТ» и нашего депутата Каменского горсовета С.Л.Сидорова за тепло и вниамение к детям: нам передали комплект ортопедических матрацев, и дети очень довольны комфортными условиями пребывания в нашем Центре. Спасибо вам большое за помощь, внимание к детям и в праздники, и в будни, благодарим за сладкие подарки! Успехов вам и крепкого здоровья!
Праздник детства отменить нельзя, как и само это замечательное время — детство и юность. Поэтому Международный день защиты детей и праздник Последнего звонка в УВК №37 им.Самойловича, пусть и проходили не в формате ярких, массовых мероприятий, но — на дистанции сердца.
Впервые без детей, родителей и почетных гостей прошел праздник Последнего звонка в УВК №37. Школа вообще умеет действовать нестандартно, чувствуя запросы учеников, их родителей, оценивая энергичность молодых педагогов и понимая, что трудности карантина не отменяют не только учебного процесса, но и воспитания в душах ребят преданности школе, умения организовать свое время и не забывать о коллективных ценностях. К Последнему звонку во дворе школы были организованы съемки полноценного и трогательного видеофильма «Карантин. Твой последний звонок».
Входная группа УВК №37 была украшена цветами и шарами, во дворе в круг собрались все классные руководители и руководство школы, чтобы под команду оператора: «Старт!» — начать съемки фильма-поздравления, душевного напутствия детям на каникулах и особенно выпускникам школы. Последний звонок дала директор УВК №37 Н.Н.Гончар. После съемок фильма Наталья Николаевна рассказала об этом празднике так:
— Сьогодні провести велике свято дуже складно, і педагогічний колектив нашого закладу створює серію фільмів, які так і називаються “Карантин”. Зараз ми зробили зйомку відео, присвяченого Останньому дзвонику. Ми сьогодні дещо сумні, бо немає зараз поряд наших улюблених учнів, батьків, гостей свята. Але я точно знаю, що вони у серці все одно з нами. Свято Останнього дзвоника — це іще одна сторінка у житті нашого закладу. А у відповідь наші учні готують традиційний шкільний вальс випускників у режимі онлайн. Свято відбулося, і ми робимо все, щоб наші діти відчували — вони потрібні школі!
Завершимо розповідь про Останній дзвоник невеличким інтерв’ю з класним керівником 11 класу УВК №37, викладачем історії та правознавства С.А.Антиповою (на фото).
— Чи важким випробуванням стало для школи дистанційне навчання?
— Дистанційне навчання у нас проходило вперше, і тому дуже все було непросто. Спочатку треба було вчитися вчителям, тобто ми в авральному порядку проходили безкінечні курси: як давати завдання, зкачувати відео, формувати онлайн-тести, проводити зум-конференції. Вже потім, на другому тижні, коли і діти зрозуміли, чого вони хочуть, і вчителі навчилися працювати у нових умовах, процес став легше. Загалом цей навчальний рік був дуже неординарним, але немає худа без добра, і цей період став етапом професійного зростання. Ми дуже швидко навчилися робити те, про що нам говорили певний термін часу, але за відсутності технічних можливостей, ми не могли цього запровадити.
— Що було найважчим у дистанційному навчанні, чи були епізоди, що вас здивували?
— Найважче було дітям — вони мали взяти волю в кулак і навчитися організовувати свій час, щоби все робити вчасно. Деякі вчителі працювали на платформі “клас-рум”, де завдання можна виконувати і після встановленого терміну, але більшість працювала з платформою “на урок” — з обмеженнями часу для виконання завдань, і діти вимушені були дуже серйозно поставитися до роботи, розподіляти свій час, чітко організовувати все самостійно. Зрозуміло, що важко було і батькам. Не всі батьки могли залишитися вдома і контролювати дітей, тому на них ліг тягар учительської праці, вони побачили, яким “смачним” є хліб вчителя. А з того, що мене здивувало, наведу випадок, яіікий мене зворушив. В останні дні перед кінцем навчального року я написала: “22 травня роботи вже не приймаються”. Наступного дня перевірила надсилання, щоб просто оцінити добросовісність дітей, і раптом бачу напис одного учня: “Робота направлена 22 травня о 23 годині 25 хвилин — в мене, чесно, не було часу, але я дуже старався і сподіваюсь на чудо — зарахування цієї роботи!”. Безумовно, все було зараховано.
Зараз я хочу висловити вдячність абсолютній більшості батьків. Були на жаль, окремі люди, яким все рівно, що буде з дитиною, але більшість батьків контролювала дітей, адекватно реагувала на наші безкінечні звернення, телефонні дзвінки та повідомлення. Зв’язок онлайн кожний класний керівник тримав з усіма батьками, вчителями-предметниками. Дуже вдячна батькам мого 11-го класу, тому що фактично жодних претензій до випускників у вчителів немає — всі спрацювали гідно. Комусь дистанційна форма навчання навіть прийшлася більше до душі, комусь було важко, але працювали всі: посилали роботи або навіть приносили і залишали їх на першому поверсі черговому школи. Єдиний сумний момент — не відбудеться справжнього свята Останнього дзвоника, але діти підготували відео-вальс для нашого шкільного фільму, а ми намагалися зробити все, щоб 29 травня свято було у всіх: батьків, дітей, вчителів.
— Як загалом ви ставитеся до перспектив дистанційного навчання у майбутньому?
— Останнім часом — спокійніше: я розумію, що не можна зробити дистанційне навчання основним, бо визначальним має бути безпосередній зв’язок вчитель — учень, вчитель — батьки. Школярі — це не студенти, не дорослі люди, вони ще не можуть думати на перспективу, тому основний обсяг навчального матеріалу все ж таки має подаватися у живому спілкуванні. Вчитель бачить, кому і в який момент треба надати допомогу, як змінити темп уроку і відреагувати на ситуацію в класі. Наприклад, у мене є три п’ятих класи, і начебто один конспект занять, але три уроки, які я проводжу в цих класах, абсолютно різні. Перспективи дистанційного навчання — це можливість використання платформ для надання додаткових знань тим дітям, які хочуть більш глибшої освіти. В класі ми більше орієнтуємося на середній рівень, а є діти талановиті, які цікавляться новим і для них не вистачає 45-ти хвилин уроку. Сьогодні дуже багато відеоматеріалів, які розвивають предмети історії та правознавства багатше. Є нові погляди на історичні події, нові документи архивів, в тому числі і КДБ; переглядаються історичні джерела, що колись були переписані в угоду політичним віянням. Те, що сьогодні говорять історики, іде попереду написаного у підручниках. Всі ці додаткові матеріали ми й будемо використовувати у дистанційному навчанні дітей, які хочуть знати більше, пов’язують своє майбутнє з вивченням історії. Тобто дистанційне навчання має стати гарним доповненням основним урокам.
— І тепер ваші побажання випускникам.
— У моїх учнів, випускників, на відміну від молодших класів, буде не відпочинок, а дуже відповідальний період у житті, пов’язаний з підготовкою до ЗНО і його здачею. Цього року терміни ЗНО звужені, і випускникам доведеться швидше переорієнтовуватися з одного на інший предмет. Я хочу їм побажати, щоб у них вистачило сили волі для гідного проходження фінішної прямої, щоби не перекреслити те, що вони знають, чому навчилися, а за майбутній місяць зібрати всю волю та гідно себе показати на іспитах. Треба дуже сконцентруватися. Бо зайве хвилювання відіграє велику роль, особливо для тих, хто добросовісно вчився і дуже переживає. Треба припинити хвилювання у той момент, коли ви побачите питання тесту. Успіхів вам, гідного життєвого шляху. А своє хвилювання за вас усіх я не припинятиму все життя. Така в нас робота — бути вчителем, завжди залишатися з учнями на дистанції серця.