Єднання сили й духу народу

22 січня — День соборності України
Офіційно святкувати День соборності в Україні почали лише у 1999 році після указу президента Леоніда Кучми. Щорічно в цей день відзначають важливу історичну подію, що відбулася в 1919 році – проголошення Акту злуки Української народної республіки і Західноукраїнської народної республіки. Також цього дня згадують підписання Четвертого Універсалу Центральної Ради. Це сталося роком раніше – 22 січня 1918 року. Цим документом проголошувалася повна незалежність УНР.
Оскільки це свято пов’язане з процесом об’єднання українських земель, заходи, що проводяться 22 січня, покликані відобразити саме його. Мабуть, найбільш знаковий з таких відбувся в 1990 році і отримав назву «Живий ланцюг». Тоді люди вишикувалися «ланцюгом» від Києва до Львова та Івано-Франківська. За різними оцінками, участь у такій акції взяли до трьох мільйонів людей.
День Соборності України – день, який символізує єдність земель України. Це одне з найважливіших свят нашої країни, яке підкреслює, що ми всі – це один народ і ніякі рубежі не зможуть нас розділити.
Вітаємо всіх з Днем Соборності!
Бажаємо зберігати силу духу, бадьорість і оптимізм. Нехай в кожній родині панує мир і спокій, любов і взаєморозуміння!
День Соборності України: історія свята
Незалежність була проголошена IV Універсалом Української Центральної Ради у 1918 році, а вже за рік, у той же день, на Софійському майдані в Києві, відбулось офіційне об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в одну державу.
«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Переговори щодо об’єднання ініціювала саме Західноукраїнська Народна Республіка, в обличчі її лідерів. Та ініціатива ця не була якимсь спонтанним рішенням, адже існував цілий об’єднавчий рух, який ставив собі за мету соборність Української держави.
У період радянського режиму, День Соборності не святкувався і вважався «контрреволюційним святом», а всі офіційні згадки про нього ретельно знищувались.
Перше офіційне та масштабне святкування відбулось аж у 1939 році, в столиці Карпатської України, місті Хуст. На той час ці землі знаходились у складі Чехословаччини, а День Соборності став найбільш масовим заходом українців за 20 років. На демонстрацію вийшло понад 30 тисяч українців.
В сучасній Україні, на державному рівні, вперше відзначався цей день вже у 1999 році після відповідного указу президента країни Леоніда Кучми. Хоч свято досить молоде, але ж насправді у цьому році відбудеться вже 20-та річниця.
Ще один цікавий факт: у 2011 році, указом президента-утікача, Віктора Януковича, День соборності 22 січня був скасований на офіційному рівні. А відновлено вже у 2014 році, після його втечі.
День Соборності України: традиція
Головною традицією у День Соборності став живий ланцюг — історія цієї традиції починається з 1990 року, коли патріотично налаштовані українці вирішили так символічно продемонструвати державну єдність. Він протягувався з Києва до Львову та Івано-Франківську, Стрия, Тернополя, Житомира та Рівного. З 2000-х років у Києві щорічно влаштовують живий ланцюг вздовж моста Патона, котрий пролягає між правим та лівим берегами Києва, таким чином символізуючи об’єднання Сходу та Заходу України.
Також у різних містах України влаштовують символічний живий ланцюг, в знак поваги до цього свята. Усі охочі долучитись до дійства беруть із собою державні жовто-блакитні прапори, та просто приєднуються, ставши частинкою ланцюга.
Напиши листа співвітчизнику
Луганчани до Дня Соборності України започаткували патріотичну акцію, до якої долучитися може кожен охочий, кому не байдужа доля краю та країни, хто хоче бачити свою Батьківщину мирною та квітучою. Усіх українців, людей молодих та поважного віку, вимушених переселенців та тих, чиї рідні та друзі залишилися по той бік Сіверського Дінця представники Луганщини закликають написати смс та привітати із Днем Соборності земляків, які нині перебувають на непідконтрольній уряду території.
«У День Соборності я пропоную не озиратися назад, а думати, як зупинити агресію і розбудувати рідний край. Будь-яка війна рано чи пізно закінчується миром. Наше завдання — наблизити його. Зробити це можна тільки через діалог, передусім людей по обидві лінії розмежування.
Досить використовувати мову ненависті, настав час шукати точки дотику! Ми були і залишаємося єдиною Луганщиною, тісно пов’язаною родинними, дружніми і професійними зв’язками.
Ми погано одне одного знаємо.
А те, що ми знаємо одне про одного, стверджує нас на думці, що краще нам одне одного й не знати. Ось ми й не знаємо – інформацію черпаємо з сумнівної чистоти джерел, особистий досвід плутаємо з анекдотами, власну принциповість та безкомпромісність каналізуємо передусім у соціальні мережі (ну, якщо на нашій вулиці є вай-фай). Нам нецікаво жити без цього відчуття утиску, без відчуття перебування у ворожому оточенні. Байдуже при цьому, що оточують нас передусім наші туга з бентегою. Тому ми щоразу з вдячністю і готовністю реагуємо на старанно (хоча іноді – не надто й старанно) створений для нас образ ворога, образ чужого. Те, що цим чужим, скоріш за все, буде такий само бентежний і тужливий українець – нас не надто й хвилює. Ми говоримо одне з одним так, як нас навчили.
Спільного більше. А головне: спільне – важливіше
Бо, якщо подумати, попри всю відмінність електоральних уподобань та химерність культурних кодів, у нас у всіх куди більше спільного, аніж відмінного. Просто ми не дуже любимо про це говорити. Спільною є наша безпорадність перед тими, кому ми делегуємо важелі влади. Спільним є наше небажання брати на себе відповідальність за зроблений нами вибір. Спільною є наша беззахисність перед законом. Спільним є наше бажання цей закон щоразу обійти. Спільною є наша недовіра до власної держави. І так само спільним є незбагненна довірливість до тих, для кого ця держава нічого не варта. Спільним є наше тотальне українське бездоріжжя. Але спільним також є і наше небажання їздити бодай тими українськими дорогами, які все ж таки відремонтовано. Спільним є наша повага до порядку. І спільною є нехіть до санітарії. Спільним є наша готовність говорити про інших (чому яскравим підтвердженням може бути ось цей текст), і спільним є наше право не свідчити проти себе.
Але є ще щось спільне. Спільною є наша – така незбагненна, проте яка ж зворушлива – прив’язаність до цієї території, до наших сіл, містечок і мегаполісів, які ми так ніжно любимо й зневажаємо. Спільною (ну якщо вже зовсім чесно) є наша залежність одне від одного, залежність від тих, кого ми так само любимо і зневажаємо. Спільним є почуття образи. Але й почуття гідності теж є спільним. Яким би воно не було. Спільного більше. А головне: спільне – важливіше. Тому зі святом усіх. Подібних і неподібних.
Сергій Жадан – поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст

Запись опубликована в рубрике Наша газета, Профком. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


один + = 5

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>