“Твої листи пахнуть трояндами”

Жіночий альбом: велична дата
Леся Українка — геніальна особистість, яка залишила в історії української літератури колосальний слід. Її біографію вивчають у кожному навчальному закладі, про неї говорять і пишуть. Здається, що нам відомо про цю легендарну жінку все. Тим не менш, існують особливі факти з її життя, про які мало хто знає.
Справжнє ім’я Лесі Українки Лариса Косач-Квітка. Вперше вона підписалася псевдонімом Українка у віці 13 років. Прикладом для неї в цьому став її дядько — Михайло Драгоманов, якого письменниця ніжно любила і дуже поважала. Драгоманов спочатку підписувався як Українець, а дівчина хотіла бути схожою на нього.
У дитинстві Ларису можна було назвати дитиною-індиго: вона володіла неймовірними здібностями. Вже в 4 роки вміла читати, у 6 років вишивала, а в 9 років з під її пера вийшов перший вірш. Вона досконало володіла шістьма мовами: українською, російською, італійською, французькою, польською та німецькою. Крім того, Лариса успішно перекладала літературні твори з грецької, англійської та болгарської. Вона чудово грала на фортепіано, а для своїх сестер написала підручник “Стародавня історія східних народів”. На той момент Лесі було всього 19 років. Захоплюють її енциклопедичні знання, і це при тому, що через важку хворобу Леся не могла відвідувати школу і здобула освіту вдома — завдяки матері, приватним вчителям та книжкам.
А як же кохання? Одним з тих, до кого мала почуття Леся, був Сергій Мержинський. Саме йому вона присвятила свій твір “Твої листи пахнуть трояндами”. Але він ставився до Лесі як до близького друга. Навіть коли Мержинський помирав, і Леся перебувала поруч з ним, то так і не дочекалася визнання. Замість цього він попросив Лесю піклуватися про іншу жінку, яку дійсно любив. Саме в той час Леся написала твір “Одержима”. Всього за одну ніч — драму у 27 сторінках. Це ще одна грань незламного характеру цієї жінки.
Чоловік, з яким зв’язала свою долю Леся, — Климентій Квітка. Він був молодший за Лесю на 9 років, хворів на туберкульоз. Лесини батьки не сприймали такого союзу, однак письменниця зріклася їх фінансової допомоги і вийшла заміж за Климентія. Уже вдвох вони намагалися подолати важку хворобу. Давала приватні уроки, а учнів шукала за оголошенням в газеті. Воно виглядало так: “Чтица, знающая шесть языков, ищет занятий в городе”.
А Квітка поступово почав продавати усе, що нажите, від меблів до книжок, аби оплатити лікування дружини. Не можна не згадати про Лесину фольклористичну діяльність. Вона з ранніх літ дуже любила народні пісні. У грудні 1891 року вона писала до Михайла Драгоманова, що за чотири місяці зібрала півтораста обрядових пісень — ліричних та історичних, в яких відображене життя народу: “Я так люблю ліричні пісні, мені здається, що коли де можна добачити вдачу народу, то се скоріше у ліричних піснях”. І тут вони з Кліментієм Квіткою разом працювали над фольклорними матеріалами. Навіть незадовго до своєї смерті Леся Українка пригадувала чарівні пісні рідного народу. Фольклорні твори, зібрані Лесею Українкою, були надруковані окремими виданнями. Після смерті поетеси Квітка прожив іще сорок років. Він зберіг записи, на яких можна почути голос Лесі Українки.
Мало хто знає, що за надзвичайну силу духу і твердість характеру Іван Франко називав Лесю Українку “єдиним чоловіком у нашому писемстві”. За сміливість думки й глибину поглядів, за громадянську мужність і суворе подвижництво Лесю Українку називали Жанною Д’Арк української поезії та дочкою Прометея. Своєю винятковістю, своїм великим ім’ям Леся Українка і досі торує нам дорогу до самих себе: до мови, до родини, до рідної землі.
Творчий набуток Лесі Українки — невичерпний. Нещодавно Верховна Рада прийняла постанову урочисто відзначити на державному рівні 150-річчя від дня народження Лесі Українки. А наша бібліотека оформила книжкову виставку-інсталяцію “Високе світло імені та слова” до вшанування великої поетеси. Запрошуємо до профспілкової бібліотеки познайомитись з животворним джерелом високої поезії.
О.Зарицька, завідувач профспілкової бібліотеки АТ “ДНІПРОАЗОТ”.