Книги – це людські душі

У профспілковій бібліотеці
Кажуть, що книги – це людські душі, стиснуті щільною «шкіркою» обкладинок, які відразу оживають, якщо взяти їх в руки… А бібліотека – це дивне місце, де проходить зустріч читача і книги. Ми звикаємо до струнких рядів книг на полицях стелажів. І рідко думаємо про книгу, як про чудо. Будь-яка справжня книга нескінченна. Є безліч чарівних книг. Але багато хто не помічає цього. Все залежить від того, хто тримає книгу в руках. Буває, що не завжди цінимо і бережемо книги. Але вся історія людського розуму пов’язана з книгами і бібліотеками. Це зовсім не спокійна історія: за книги билися, їх спалювали, губили, шукали і находили, відкопували в руїнах похованих часом міст, рятували від ворожої навали, як найцінніше… До речі, боротьба за збереження книжкового фонду в нашій бібліотеці ведеться постійно. А причини були різні. До цього часу в нас були і є такі читачі, що забувають, що вони взяли книги в бібліотеці. Раніше ми і по домівках ходили, але тепер не ті часи – у кожного є телефон і ми телефонуємо тим, хто затримав книгу і пропонуємо завітати до бібліотеки, бо може статися, що на ту книгу вже давно хтось очікує.
Кілька разів у нас траплялися неприємні житлово-комунальні пригоди: нас заливало то гарячою водою з системи опалення, то холодною із водопроводу. Ми переносили наші книги, сушили, клеїли. І нам завжди допомагали читачі – брали книги додому сушити, переносили стелажі із читальної зали до зали абонементу і навпаки. Так що, незважаючи на минули час, ми щиро дякуємо Артему Малому, Олександру Татарцю, Андрію і Геннадію Веркєєвим і багатьом іншим нашим друзям, всіх і не перечислиш!
Але не всі ставляться до книги гідно. А як виявити книжкових злодюжок? Тих хто краде книжки? Нажаль такі трапляються повсюди і у всі часи. Навіть Наукова бібліотека Львівського університету, заснована в 1608 році, придумала власний спосіб боротьби з книжковими злодіями: на полях книги, або на її початку рукою бібліотекаря писали закляття на адресу того, хто захоче цю книгу присвоїти, ось, наприклад: «Хто би мав цю книгу красти, тому сім літ свині пасти…».
В нас у бібліотеці було зафіксовано майже детективну історію крадіжки книжок. Ми знаходилися ще у будинку на вул.Стовби, 3 і був у нас читач – бібліофіл, ерудит, який відвідував бібліотеку з 1954 року (нажаль ця людина вже відійшла в інші світи) Віктор Миколайович Щербина. Одного разу приходить, здає книгу і каже: «Дівчата, це не та книга, яка значиться на обкладинці». Ми здивовані – титульний лист і інвентарний номер правильні, обкладинка «рідна», теж ціла. І що ж? Виявилось, що читач (тут я вже не буду наводити прізвище, хоча добре його пам’ятаю) витяг середину з книги, яка йому сподобалася, а в обкладинку дуже майстерно вставив іншу, підходящу за розміром. І ми «вирахували» його за строком повернення книги.
Але ж ми не були впевнені що серед наших книг є тільки одна така скалічена книга. Треба було виявити скільки книг ще було зіпсовано хижим «любителем». В той час в іншому крилі нашої будівлі розміщалася прокуратура. Працівники прокуратури майже всі ходили до нас і читали наші книги. Ми звернулися по допомогу до одного з них – на той час головного прокурора Баглійського району А.Власкова. Розказали про нашу біду і він запросив цього персонажа до себе. Після бесіди з прокурором злодюжка повернув до бібліотеки ще п’ять присвоєних книг. Ось такі бувають бібліотечні історії з елементами детективу.
Але є на щастя і інші історії, наповнені душевною теплотою, любов’ю до книги і бібліотеки. Є люди, яким не байдуже, в якому стані знаходиться книга, – вони її підклеють, обгорнуть в обкладинку, щоб не забруднилася, не будуть їсти або пити каву з книгою в руці. Треба відмітити, що ще не так давно книги прошивалися і підклеювалися до палітури дуже міцно. А тепер, особливо книги у м’яких обкладинках, розсипаються швидко і це значно скорочує їх життя. Дуже добре, що серед наших читачів є справжній книжковий Айболит – лаборант цеху карбаміду-2 Світлана Іванівна Шостак. Вона відвідує нашу бібліотеку вже майже 25 років. За часи нашої дружби Світлана Іванівна виростила двох дітей і вже виховує онуку. Навіть дивно буває – коли ж ця тендітна красунечка все встигає бо крім роботи на підприємстві і сімейних турбот вона повертає до життя книги нашої бібліотеки, продовжує їх діалог з читачами, вкладає в них душу. Світлана Іванівна не дає книгам «умирати» — вона так майстерно їх прошиває, що читачі навіть і не здогадуються, що їм видала путівку у довге і змістовне життя ця добра фея. Тому мені хочеться , щоб більше людей знали про ці добрі справи. Щиро дякуємо вам, Світлано Іванівно, а ці віршовані рядки ми присвятили вам!
В цей час важкий я дуже-дуже хочу.
Щоб в темну ніч і у похмурий день
Лиш радістю світились ваші очі,
А губи усміхались від книжок.
Щоб було завжди чистим ваше небо,
Щоб мали все, що щастя вам несе.
Мені здається більшого не треба.
Ну, ще щоб вас любили. Ось і все!
Шановна Світлано Іванівно! Шануємо і поважаємо вас за відданість книзі і бібліотеці. Сподіваємося, що ваш почин підхоплять інші наші читачі – справжні друзі і любителі книг!
Ось такі історії ми розповіли вам сьогодні. Запрошуємо до бібліотеки і всіх наших читачів, і тих, хто тільки збирається стати відвідувачем профспілкової бібліотеки з її унікальним книжковим фондом. Бібліотека готова поділитися зі всіма читачами своїми скарбами, порадувати новинками. Читати – це круто!
О.Зарицька, завідуюча профспілкової бібліотеки.