Взрослые дочери

Портрет современницы
Наталья Степановна Ткаченко — старший машинист котлов ТЭЦ, вместе с двумя дочками Мариной (экономист по планированию ЭУ) и Екатериной (инженер отдела охраны природы) представят на концерте к 8 Марта трогательный мини-спектакль «Дочки-матери» в коротеньких стихах-репликах. Уже в пересказе Натальи Степановны рон пронимает до слез. Может, мы напрасно раньше концерта в ДК «Химик» открываем тайны постановки, но все же спасибо режессирам и сценаристам за подсказку: портрет современницы без Натальи Степановны с дочками был бы неполон. Дальше — монолог мамы двух взрослых дочерей.
…Мы с мужем всегда хотели двух дочерей. Имя для старшей придумали вместе — сидели, мечтали: вот родится девочка, какие глазки, чей характер? Тут вдруг опомнились: а как назовем? И оба, вместе, не сговариваясь — Марина!
Через год родилась младшая, и уж ей имя придумала сестричка — любимую куклу называла Катенькой, да так нежно.
Главное вот что — имена эти им очень идут, выросли красавицами, умницами. Марина по характеру — домашняя, уютная, а Катя — быстрая, энергичная. В общем, правильно их назвали…
…Материнське щастя (я далі розповідатиму українською, так щиріше) — головна жіноча радість. Ми живемо дружною сім’єю, завжди разом. Як оселилися у гуртожитку (обидва з чоловіком тільки-но влаштувалися на ТЕЦ) — все затишно, всі поруч. Зараз тільки посміхаюся, як згадаю, що тривожилася, отримавши окрему квартиру — що то буде за життя, це ж кімнати усіх розлучать. Квартира була на лівобережжі, то всі вихідні ми — на річці, взимку — у лісі. Бувало дівчатка малі стануть під засніженою сосною, а батько — штовх гілочку, і два наметика виростають. Сміялися тоді. Чоловік мій — справжній самородок, сам навчився грати на гармошці, то співаємо ми всі краще професійного хору.
…Жіноче щастя — це затишний дім, де поруч — рідна людина, яка тебе розуміє, любить, поважає. Діти біля тебе і мир. Мама у мене — з багатодітної сім’ї (ми родом з Житомирщини), працювала у колгоспі, згодом — листоношею. Щира людина великого серця, лагідна, тепла. Свекруха прийняла мене у родину як рідну, дай Боже кожному таких свекрунь. Гадаю так: жінка, мати — це десяток професій. Маєш бути педагогом (вчити дітей і чоловіка), кулінаром, медиком, агрономом з досвідом (у нас свій сад-город), артисткою — бо просто не можна зустрічати чоловіка після роботи сумною.
У нас в Україні…у нас на “ДНІПРОАЗОТі” найкращі жінки, це точно: трудівниці, господині, зразкові матері, вірні патріоти, волонтери доброти. Подивіться, як ми готуємо борщ (за першим фахом Наталія Степанівна — кулінар — ред.). Ми ж думаємо при цьому, для кого готуємо: для Марини, Катерини, чоловіка, мами — тоді борщ і буде найсмачнішим. Для кого, для чого ми працюємо? Та для тих же Марини, Катерини, чоловіка, мами і всього доброго світу. Тож жінкам “ДНІПРОАЗОТ”, найкращим у світі, бажаю добра, мира, щастя, злагоди в сім’ях, теплоти від дітей, посмішок від онуків, вірності та любові — від своєї другої половинки. Тепла вам і затишку, рідні мої!