Олександр Дубінін: Коли чую, що держава не повинна лобіювати якісь галузі, то або сміюся, або розумію, що це говорять зрадники чи вороги України

Думка експерта
Екс-народний депутат України Олександр Дубінін понад п’ять років очолював правління «ДНІПРОАЗОТу», одного з найбільших хімпідприємств України. Його вважають одним з кращих вітчизняних експертів і менеджерів хімічної промисловості.
Можна сказати, що період його керівництва підприємством (2009-2014 роки) збігся зі сприятливою кон’юнктурою для вітчизняних хіміків, чого не можна сказати про останні п’ять років, коли низка проблем порушили стабільну роботу вітчизняного хімпрому. Серед них — війна, втрата частини промислових потужностей, рекордна ціна природного газу для промисловості та агресивна політика російських корпорацій, які до 2017 року фактично монополізували український ринок мінеральних добрив.
Ми запитали Олександра Дубініна, які заходи здатні реанімувати вітчизняну хімічну промисловість, як санкції відносно російського хімпрому впливають на ситуацію на ринку, а також до чого можуть привести антидемпінгові розслідування Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі (МКМТ), ініційовані на прохання українських хіміків щодо країн-імпортерів мінеральних добрив.
Як ви оцінюєте ефект від санкцій, які були введені Україною щодо міндобрив з Росії 15 травня цього року? Постанова КМУ вступила в силу з 1 липня, і це дозволило багатьом вітчизняним виробникам мінеральних добрив запустити виробництво. На ваш погляд, наскільки виправданою була ця міра по повному ембарго на добрива з Росії з огляду на те, що в Україні чимало противників цього рішення?
— По-перше, я б хотів відзначити, що нарешті (на мій погляд, це було зроблено вже під впливом нової влади і нового президента), Кабмін ухвалив таке рішення — ввести санкції проти російських виробників. У той час, як протягом п’яти років всі наші західні партнери вже давно запровадили подібні санкції, Україна в цей час імпортувала досить велику кількість російської продукції, яка може вироблятисьз надлишком і в Україні. Зокрема, ті ж мінеральні добрива. І сьогодні це, безумовно, підтримка для наших хіміків.
Давайте згадаємо, як рік тому, в липні місяці, колишній уряд підняв ціни на природний газ. На той момент вже стояв Одеський припортовий, стояв «Черкаський Азот», стояв «Рівнеазот» — тобто, всі підприємства «Остхема» стояли. І зупинився останній працюючий Азот в Кам’янському — «ДНІПРОАЗОТ». І тоді і профспілкові організації, і я
проводили мітинги перед Кабміном, перед Адміністрацією Президента. Я давав багато коментарів з цього приводу. У той час як «Нафтогаз» виплачував собі премії в мільйони доларів — він тоді задекларував 14 мільярдів прибутку — хімічні підприємства через зростання цін на той момент зупинилися. Зараз ціни впали, і сьогодні ці підприємства фактично запрацювали. На початку серпня запустився Одеський припортовий завод. Я це все оцінюю правильно, насамперед, політично. Наші західні партнери дуже часто говорили: «Ви теж давайте, щось робіть щодо Росії. Ми зазнаємо збитків, а ви продовжуєте з ними торгувати». Нарешті політична мудрість привела до того, що Україна все-таки почала працювати стосовно агресора. Адже Росія на законодавчому рівні визнана агресором — відповідно до європейських і світових вимог і норм.
Не секрет, що лобісти російських компаній постійно вимагають перегляду ситуації. Як ви думаєте, наскільки ймовірно, що нинішній Кабмін все ж підпаде під вплив їхніх аргументів і прийме рішення про повернення на український ринок російської продукції в тому чи іншому вигляді?
— Все залежить, перш за все, від президента і від політичної мудрості, компетентності, патріотизму членів українського уряду. Крім Гончарука, там же є ще міністр палива і енергетики, інші міністри. Яка політика цього Кабінету міністрів — мені поки складно судити, оскільки я поки що від жодного з них не бачив якоїсь явної концепції економічного розвитку України, стратегії підтримки українського виробника поки.
Щодо того, що введено ембарго на російські товари — так, я знаю, що є аграрії, які обурилися таким речам, оскільки основні фосфатні добрива ми дійсно поставляли з Росії. У нас в цілому споживання внутрішнього ринку фосфатних добрив складає близько 1,300 млн —1,500 млн тонн на рік. А виробництво — це в основному «Сумихімпром» і Завод мінеральних добрив у Кам’янському, які в середньому виробляють 600-650 тис. тонн щороку. Але ж всю цю нестачу російських добрив «закрили» Північна Африка, Туреччина, а також інші країни. Стали заходити по імпорту мінеральні добрива фосфатного походження.
На мій погляд, якщо уряд хоче підтримати наших виробників, то потрібно продовжити схему по ембарго на фосфатні добрива і зробити її досить довгою. У всякому разі, проти Росії. У всякому разі, поки Росія не виконає всі політичні вимоги. Щоб звільнила наші території та надала нам можливість самим визначати нашу політичну стратегію, куди ми рухаємося, і економічну стратегію. Якщо таке ембарго буде працювати «в довгу», то тоді підприємства хімічної галузі, яка на сьогоднішній день не покриває повністю внутрішню потребув добривах, могли б запровадити інвестиційну програму і через рік-два наростити обсяги виробництва таким чином, щоб був стимул. Щоб «закрити» повністю потреби українського ринку, українських аграріїв, в фосфатних добривах.
За азотним добривами в Україні внутрішній ринок повністю покритий.
Якщо говорити про те, що вітчизняна хімічна промисловість потребує всебічної підтримки держави, то яких заходів, на вашу думку, мав би вжити найближчим часом уряд України, щоб український хімпром вийшов із зони турбулентності, в якій він перебував останні п’ять років?
— У парламенті попереднього скликання я працював головою підкомітету промислової політики та інвестицій. Я глибоко переконаний в тому, що українська стратегія розвитку економіки та підтримки вітчизняного виробника повинна бути спрямована в першу чергу на українського споживача і українського виробника. Для цього є всі стимули. У нас є Закон про державно-приватне партнерство. Ми можемо, на сьогоднішній день, в рамках цього закону підтримувати приватні підприємства, які повинні займатися імпортозаміщенням, питаннями збільшення виробництва, створення робочих місць. І коли мені кажуть, що це суперечить СОТ, і що держава не повинна лобіювати якісь галузі, то я в такому випадку їм або сміюся в очі, або дивлюся на них, і розумію, що це або зрадники України, або вороги України, або люди, які взагалі нічого не розуміють в державному управлінні та в економіці.
Якщо ми розробимо такі програми, то в Україні підніметься промисловість, піднімуться заробітні плати і все інше. А яку галузь держава повинна визначити в якості пріоритетного для того, щоб стимулювати розвиток? Це все робиться дуже просто: береться ВВП, визначаємо, який сектор економіки — металургія, гірничо-металургійний комплекс, машинобудування, літакобудування, аграрний сектор, текстильники — будь-яку галузь економіки дивимося, яка частка цього сектора економіки в нашому ВВП. Потім збираємо цих людей і говоримо: «Хлопці, що необхідно для того, щоб ви підняли на п’ять відсотків вашу частку ВВП?». Вони, звичайно, розкажуть, що «ви нам дайте ці пільги, ці ось пільги і ось ці …». Немає питань — все це можна рахувати. Тобто, якщо держава дає якісь пільги, ми втрачаємо надходження в бюджет. Але через два-три роки ці гроші, по ідеї, повинні повертатися за рахунок того, що сектор економіки збільшиться, і частка ВВП зросте. Це все обчислюється!
Маю таке відчуття, що у нас уряд приходить, і йому дають категорично тільки один рік. Мені здається, що варто порадити сьогоднішнім депутатам, щоб вони прийняли такі закони, за якими уряд повинен працювати щонайменше два роки. Адже у нас так: рік, звіт уряду, потім депутати приймають рішення, що уряд йде у відставку. І уряд практично не встигає показати свій ефективний результат. Для цього є «довга» стратегія у деяких секторах економіки, їх розвитку та підняття. Від двох до трьох, до п’яти років. На жаль, в нашій країні все це ще занадто розбалансовано.
У серпні Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) прийняла рішення про проведення спеціального розслідування щодо імпорту в Україну деяких добрив, які ввозяться з різних країн. Суть питання коротко така, що Союз хіміків і ряд виробників заявили, що російські добрива, незважаючи на ембарго, все одно продовжують надходити в Україну через треті країни. Є країни, обсяг імпорту продукції з яких різко виріс за останні роки, і може навіть перевищувати виробничі потужності цих країн. Виробники, серед яких і «ДНІПРОАЗОТ», який ви досить довго очолювали, закликали уряд провести розслідування з цього питання. Як ви вважаєте, чи можливі такі зловживання в принципі, і чи може подібне розслідування виявити такі факти?
— На мій погляд, коли ми вводимо якісь обмеження на товари за якимось конкретними країнами, у нас все це, як правило, працює наступним чином. Ми, наприклад, ввели санкції проти Росії, і це значить, що ми контролюємо україно-російський кордон. Адже як було, наприклад, по дизельному паливу: підняли мита, і все російське дизельне паливо пішло через Білорусь. Так само і вугілля «ходило». Пам’ятаєте, коли Семен Семенченко разом з іншими націоналістами заблокували залізницю, поставки вугілля з ОРДЛО? Що в підсумку з’явилося? По-перше, з’явився Роттердам+, тобто, до вартості вугілля додалася ще перевалка і логістичне транспортування нібито з Роттердама в Україну. Насправді, вугілля просто «об’їхало» всі ці пости, і «заїхало» через територію Росії. Це чистий обман держави і чисто корупційна мета.
Так ось, необхідно не просто вводити мита на товар з боку Росії, а й контролювати сертифікат походження. Навіть якщо він «зайшов» з Туреччини, але сертифікат походження — з Росії, тоді ми не повинні запускати цей товар з території Туреччини або будь-який інший країни, яка, власне кажучи, підробляє документи і подає їх. Повинен перевірятися сертифікат походження — чий це товар, і все.
Чи може в принципі Україна на сьогоднішній день за рахунок своїх підприємств повністю задовольнити потреби сільгоспвиробників у мінеральних добривах? Експерти кажуть, що Україні може не вистачати так званих комплексних добрив, а з усіма іншими добривами проблем бути не повинно. А ще 8 років тому Україна відправляла добрива на експорт. Зараз чомусь йдуть розмови, що наші заводи не здатні забезпечити українських аграріїв продукцією. За останні роки Україна втратила тільки горлівський «Стирол». Решта заводів є і можуть працювати. Якщо проблема у високій ціні на газ, то як можна вирішити це питання, щоб і наш хімпром не помер, і фермери не заявляли про ігнорування їх прав?
— Почнемо з кінця. У собівартості виробництва аміаку, газ сягає 93-95%, і, безумовно, газ — це сировина, з якого, власне кажучи, виготовляються всі хімічні мінеральні добрива і вся хімія. Для того, щоб вирішити цю проблему, на мій погляд, необхідно наступне. У нас же є тариф для населення і тариф для промислових підприємств? У нас два тарифи по газу. Чому не можна зробити так само, як по електроенергії в розвинених країнах, три тарифи? Тобто, є тариф для населення — його приймає та встановлює держава. Є промисловий тариф, комерційний. А є тариф як для сировини. Деякі електрометалурги в європейських країнах користуються більш низькою ціною, ніж ціна за електрику, яке продається для комерційних підприємств для технологічних потреб. Те саме стосується газу. Газ споживають не тільки хіміки, але й металурги, і він у них використовується як технологічний газ. І я вважаю, що уряд міг би спільно з металургами, з хіміками, з Міністерством енергетики, розробити такий тариф, який влаштовував би і промисловість в цілому, і хіміків. Тому що те зростання цін, який відбувається, просто не дозволяє хімікам працювати. Наші хіміки в порівнянні з такими виробниками, як Росія, у якої ціна на газ втричі нижче для підприємств хімічної промисловості, ніж у нас, можуть виявитися просто неконкурентоспроможними. Держава просто має сьогодні для себе зрозуміти — їй хімія потрібна чи ні?
Тепер щодо аграріїв. У нас по мінеральних добривах українські підприємства можуть з надлишком закрити повністю всі ніші внутрішнього споживання. Це карбамідно-аміачна селітра, аміачна селітра і комплексні добрива. А ось щодо фосфатних добрив, як я вже говорив, споживання становить близько 1,3-1,5 млн тонн, а при цьому ми можемо покрити український ринок на 600-650 тис. тонн на рік. Це два підприємства. І тут, до речі, питання не в ціні газу. Але якщо ми дамо цим підприємства можливість за якийсь період — за рік-два — вкласти інвестиції та наростити виробництво… Їм треба дати шанс і дати впевненість у тому, що вони зможуть хоча би протягом 3-4-5 років працювати виключно на свій ринок. І, до речі, на експорт. Ось з серпня запустився Одеський припортовий завод. Наскільки я знаю, він повністю законтрактований на експорт. З «ДНІПРОАЗОТом» я давно ретельно не спілкувався, але у них близько 50 на 50: 50% експорт і 50% вони покривають внутрішній ринок України. Експорт завжди залежав від коливання ціни. Тут, безумовно, важливу роль для того, щоб перебувати на експортному ринку і брати участь в ньому, грає ціна на газ. На сьогоднішній день, наскільки я розумію, останні півроку-вісім місяців ціна дає такі позитивні моменти, що хімія може виживати і працювати далі. Не кажучи вже про те, що треба розвиватися. А як відомо, хімічна промисловість дуже вимоглива до постійного введенню нових ноу-хау, нових матеріалів та інвестицій. А інвестиції там чималі. Там же не чорний метал, там же нержавейка, титан — обладнання дуже специфічне, дороге, і виробників цього обладнання на пальцях можна перерахувати в світі.
Якщо поставити питання більш конкретно -— без Росії можна обійтися?
— Авжеж, можна обійтися. Послухайте, ми без Росії і по газу можемо обійтися. У нас давно розроблений проект, років шість-сім тому, за яким передбачено чи то в Південному, чи то в Одесі будівництво терміналу з прийому зрідженого газу. Зріджений газ тоді можна було би купити дешевше, і його просто треба було би транспортувати, в цьому терміналі розвантажити, і далі забезпечити логістику, його поставки по всіх підприємствах. Але у нас цим ніхто не займався, тому що була дана команда з Росії колишньому президенту, який зараз в Росії, що, так би мовити,ні, не треба цього робити. Тому що для Росії дуже важливо, щоб Україна сиділа на «газовій голці». А те, що хтось хотів привозити скраплений газ з Еміратів, з Америки, з інших країн, де він є в достатній кількості, то зрозуміло, що для Росії це було нецікаво. І Росія тиснула на уряд України. Але проєкт такий є. Тобто, ми можемо, на сьогоднішній день, повністю піти від поставок російського газу, і працювати або на власному, або, де не вистачає, закуповувати імпортний.